Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Країна Цитрус
За морями есть лимоновый сад
Я найду лимон и буду рад
Но тебе не дам не смей меня винить.
Посмотрите: до чего он хорош
Но на дороге ты его не найдёшь
Попробуй сделать сам не буду я тебя учить.
Ростут лимоны на высоких горах
На крутых берегах для крутых
Короче ты не достанешь.
Я вижу цель я за лимоном дотянуться хочу
Я за лимоном лечу и крутизной наслаждаюсь.
Страна Лимония - страна без забот
В страну Лимонию ведёт подземний ход
Найди попробуй сам не буду я тебя учить.
Трудна дорога и повсюду обман
Но чтоб не сбиться у меня есть план
Но я тебе не дам не смей меня винить.
За морями есть лимоновый сад
Я найду лимон и буду рад
Но я тебе не дам не смей меня винить
Страну Лимонию ищу з давних пор
Мне надоел вечнозелёный помидор
Его ты кушай сам не смей его со мной делить."
Дюна "Страна Лимония"
У саду за морем висне лимон.Я зірву, зелений, - чемпіон!
А тобі не дам: не докоряй досхочу.
Подивися, що хороший який -
ти на дорозі не знайдеш уже такий.
Зробити спробуй сам. Цьому тебе я не навчу.
Ростуть лимони на вершині гори,
кожна з них - закрута для крутих,
і жодну ти не сягаєш.
Мету я бачу: за лимоном дотягнутися б ще...
Хай як вітрило плече, бо цим я круто пишаюсь.
Країна Цитрус - безтурботне "привіт".
В країну Цитрус цю веде підземний хід.
Його знайди ти сам. Цьому тебе я не навчу.
Важка дорога, адже всюди обман.
Щоб не блукати, є у мене план...
Його тобі не дам. Не докоряй досхочу.
У саду за морем висне лимон.
Я зірву, зелений, - чемпіон!
А тобі не дам. Не докоряй досхочу.
Країна Цитрус - наче пошук-терор:
зелений вічно обридає помідор -
його без мене їж!
Ним не ділися, ти...
Втечу.
27.04.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)