
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо землю боронити – це святе.
Тебе стрічає уціліле місто
і на душі спокійно через те.
Там від Херсону до Лугані – пекло,
то «Гради»* землю б’ють, то «Сонцепек»*.
Твоє волосся інієм примерзло
П’єдестал збудували роки,
Підпираючи зроблене днями, –
Тож, старанням оцим завдяки,
Тобі є де стоять перед нами.
Хоч життя галасує і б’є,
І веселощі змінює докір, –
Лиш світліє обличчя твоє
та вже навчилася терпіти біль.
Глянь, скільки бідолах на попелищі,
без рук і ніг... Не сип на рану сіль...
Недосконала, стомлена, самотня,
і зморшка невигойна на чолі.
Старіють всі, процес невідворотний,
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.
Збираєш потому
так, ніби востаннє,
а із пращі і нині летить
у чоло незаконного брата,
у жахливе лице Голіата
камінець, що вбиває за мить.
Мало того, що гине проклятий
в українській землі окупант...
У соннім саду пахощі м’яти.
А з Білорусі ракети летять:
українців ще сплячих вбивати.
Страшніше нацистів стали сябри,
минуле забули своє і святині.
Єдине питання: як ви могли
Хвилі жита
Вдалеч стихача, –
Поле плідне
І погідне
Зору сівача.
Не злічити,
Стільки жита
мені у руки впала
із будь-яких небес,
аби мені,
у слушний час,
коли не вистачало
твоїх чудес
та імені!
і не мічені поміж людьми –
у Європі одною ногою,
а на другу кульгаємо ми.
Рідна влада одною рукою
показала кудою іти,
але другою, від параної,
де вечір тамує втому,
по звивистій стежці лісом
сліпма я бреду додому.
Хтось шурхає, ніби скаче,
боюся, – кіндратій схопить…
А місяць, хлопчисько наче, –
мені язика солопить.
Неначе міри почуття,
Чи вже наблизились до краю
Найщасливіші дні життя?
Кохання радість незабутня
Майнула швидко, ніби сон, –
Не заспіваємо в майбутнім,
Як нещодавно, в унісон.
Доба за добою з одними думками...
Дитяти у когось… і син вже без мами…
Дай вгамувати, заспокоїти злість
Свободо! Любове! Син рідної Нені...
Наземна...Небесна... А їм озоветься...
Підіймемо стяг душою і серця.
Зустрілись восени на тротуарі долі.
В минулих спогадах життя одноманітне,
Здавалося, відіграні важливі ролі.
Вона таїлася у мушлі від облуди,
А він шукав взаємності в очах блаженних.
Боялась осуду, завжди, що
На лавці бачу у тіньочку діда.
Дай, сяду, трохи дух переведу.
- Добридень. Можна коло вас посидіть?
- Сідай. Чого там. Місця вистача.-
Поглянув дід на мене хитрим оком,
Прицінювався, наче чи вивчав:
- Спекотне нині л
Обмінний фонд душі - стабільний.
Якби то, ой, не москалі -
Не нервував би… не доцільно.
На вигляд… свіжий як карась,
Що тільки витягли із річки…
Якби московія якась
зранені, спаплюжені війною
доживають свого віку в тілі
оповиті смутком та журбою.
А колись летіли ген у небо,
плани будували на майбутнє…
Висохли. Як винограду стебла.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Матінко, давай ридати...
Усе позаду - КПЗ й нарсуд,
і прокурор, і судді з адвокатом.
Тепер я жду, тепер я жду - куди пошлють мене на труд,
куди пошлють мене робити за безплатно.
Матінко, давай ридати,
міркувати та гадати,
куди, куди мене пошлють;
матінко, давай ридати...
Втім, мені уже плювати,
куди, куди мене пошлють.
У Воркуту посилки довго йдуть таки,
у Магадан - так само, зрозуміло.
А там же всі, а там же всі - злочинці, суки та вовки,
мені не бачити ніколи тих посилок.
Матінко, давай ридати,
міркувати та гадати,
куди, куди мене пошлють;
матінко, давай ридати...
Втім, мені уже плювати,
куди, куди мене пошлють.
Аж ось вчуваю я: по мене йдуть.
Відкрили двері, сонного забрали -
і ось тепер, якраз тепер - мене кудись-десь повезуть,
а от куди - ізнов, паскуди, не сказали.
Матінко, ізнов ридати,
міркувати та гадати,
куди, куди мене пошлють;
матінко, ізнов ридати...
Втім, мені уже плювати,
куди, куди мене пошлють.
І ось - вокзал: конвой спиняє гам,
у них - гвинтівки, і багнети гострі...
Нас, кажуть, шлють туди, де правлять роги козам - й парубкам,
кудись на Кольський, буцімто, півострів.
Матінко, ізнов ридати,
міркувати та гадати,
куди, куди мене пошлють...
Матінко, скінчай ридати,
починай тепер гадати,
коли назад нарешті привезуть.
(2013)
*** ОРИГИНАЛ ***
Всё позади - и КПЗ, и суд,
И прокурор, и даже судьи с адвокатом, -
Теперь я жду, теперь я жду - куда, куда меня пошлют,
Куда пошлют меня работать за бесплатно.
Мать моя - давай рыдать,
Давай думать и гадать,
Куда, куда меня пошлют.
Мать моя - давай рыдать,
А мне ж ведь, в общем, наплевать,
Куда, куда меня пошлют.
До Воркуты идут посылки долго,
До Магадана - несколько скорей, -
Но там ведь все, но там ведь все - такие падлы, суки, волки, -
Мне передач не видеть, как своих ушей.
Мать моя - давай рыдать,
Давай думать и гадать,
Куда, куда меня пошлют.
Мать моя - давай рыдать,
А мне ж ведь, в общем, наплевать,
Куда, куда меня пошлют.
И вот уж слышу я: за мной идут.
Открыли дверь и сонного подняли, -
И вот сейчас, вот прям сейчас меня куда-то повезут,
А вот куда - опять, паскуды, не сказали.
Мать моя - опять рыдать,
Опять думать и гадать,
Куда, куда меня пошлют.
Мать моя - опять рыдать,
А мне ж ведь в общем наплевать,
Куда, куда меня пошлют.
И вот на месте мы - вокзал и брань, -
Но, слава богу, хоть с махрой не остро.
И вот сказали нам, что нас везут туда - в Тьмутаракань, -
Куда-то там на Кольский полуостров.
Мать моя - опять рыдать,
Опять думать и гадать,
Куда, куда меня пошлют...
Мать моя, кончай рыдать,
Давай думать и гадать,
Когда меня обратно привезут!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)