На пальмі жіночої статі
розказує какаду,
як я в полотняному платті
з Платоном по Азії йду.

Під руку взявши Платона,
здіймавсь на гірське плато
оддать на поживу тритонам

Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с

Історії далекі відголоски
усе іще даються у знаки.
Нікуди не поділися «совки –
брати», які і нині неазовські,
урядники і наймити московські,
іуди, куплені за мідяки.

Напевне еволюція людини

Упав каштан під ноги, як і дощ.
Штовхає вітер навіжено в спину.
Стікає осінь з лабіринтів сош,
немов життя із серця безупинно.
Чомусь нуртує сквира, ще й така,
що можу ледь розгледіти дорогу.
Але ж її мелодія дзвінка.
Давай на брудершафт по трохи г

Про що ти думаєш, солдате,
Коли рішуче йдеш у бій, –
Коли роїться ще багато
В очах твоїх рожевих мрій?
Про що ти думаєш, солдате,
Коли ніяк немає сну, –
Коли німих хрестів розп’яття
Кругом віщують про війну?

Після закінчення фахового медичного коледжу два з половиною роки Орися пропрацювала медсестрою у хірургічному відділенні однієї з миколаївських лікарень. Московське повномасштабне вторгнення застало її у відпустці, але вже о восьмій ранку вона була на роб

В грудях моїх розцвітає сонячний ранок
Кожну клітинку зігрівши променем чистим
Буду твоєю найкращою любкою з тисяч коханок
Гімном життя і кохання твоїм урочистим.

Буду як час безкінечна й жадана як мить
Буду я чистим повітрям у вільних легенях,

Висиджуючи яйця у бункері, почувався кощієм безсмертним. У паршивому стаді запаршивіє будь-яка вівця. Коли бракує мудрості, починають мудрувати. Тому, хто мілко плаває в історії, краще плавати в унітазі. Після дебілізації можна й мобілізацію.

Надворі тихо плаче дощ
і сльози краплями стікають
до келиха минулих прощ,
а я жалкую, та не каюсь…

А я несу душі тепло,
у грудях – серця свого стукіт,
яке розіб’ється як скло

Духовитими вітрами
Пахне світла далечінь,
Хоч темніє під ногами
Сьогодення вбога тінь.
Ніжнотонна і прозора
Далеч мрійно вабить зір,
Лиш позбавитися горя
Не вдається до цих пір.

Мобілізація! – лунає як набат.
Від призову тікають «патріоти»…
Штампує все нові закони кат,
дорога їм одна – до ешафоту.

Шляхи заполонили в Казахстан,
у Грузію, Монголію, Європу…
Кацапи залишають рідний стан,

А Бог любить трійцю," — так батько казав,
Тому у родині дітей було троє.
Зростали посеред некошених трав,
Будинок біленький яснів супокоєм.

І пахнув ялиною затишний двір,
Мелісою, липою, м'ятою влітку.
Фіалкові ночі торкалися зір,

Любить Україну без мови її -
Це теж, що не чути в гаю солов'їв.

В вересні має бути бабине літо
та вересень майже минув.
Жменькою краплинок начисто вмитий,
час розглядає війну.
Дивиться, очі свої видирає
й огляда з всіх боків
небо ще літнє густе неокрає
з відбитком чорних птахів.

Напийся сонця, горобино,
коротшають осінні дні.
І скоро перші хуртовини
заряботять в моїм вікні.
Запахне листопад снігами,
запахкотить надвечір піч,
мороз гулятиме дворами,
аж до світанку, цілу ніч…

Я сміюся крізь сльози, інакше поглине пітьма,
Ні на мить те, що бачив у пеклі, забути не можу...
Ворог бив по позиціях із "Ураганів", гармат,
Шепотіли вуста "Сохрани і спаси мене, Господи Боже!".

Кров лилася з небес, я лежав у рову, наче мрец