В долині за городами
Вода б’є з-під горба, –
Щоранку тими водами
Вмивається верба.
Згинається, розхристана,
Так низько до води,
Що аж пташки висвистують,
Лякаючись біди.

Мовчи, козаче, тут слова безсилі,
тут навіть вітер множиться на нуль.
Стоїш у побратима на могилі,
це він тебе прикрив од вражих куль.
Його чекала донечка удома,
він мав і бізнес, і круте авто…
Але, як нині кажуть: був свідомим
і пам’ятав: якщо не

В росії армади ракет
Позначені буквою Z.

У них чи не кожен клозет
Позначений буквою Z.

В клозетах уривки газет,
Позначених буквою Z.

В зелених водах кленів – човен дня ,
І світлих душ скликають дзвони в храм.
Думки плетуть у осінь навмання,
А серце то жене , то завмира.

На гріш міняєм час і друзів ми,
Комусь відкреслить долю в небі крук,
А хтось втече, як тіні хитра миш,

Іще зовсім маленьким був Данило,
Як батька Олександра отруїли –
Було йому тоді лиш двоє літ.
Хоч тільки-но від цицьки відірвався
Та вже московським князем величався,
Так батько записав у заповіт.
Оскільки князь іще «ляльками» грався,
Його князівств

В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...

Напевно є загроза вторгнення з півночі… Бо вже місяць, як у нашому селі розташувався військовий підрозділ. За цей час воїни побудували (на стратегічних напрямках) фортифікаційні споруди та загородження. Але я не про це. Повіз, у черговий раз, проду

Ти надзвичайно красива...
І не зовнішністю лише.
Флюїдів душевних злива
Вітрило надме до Сейшел.

Найчарівніший куточок,
Ця філія Раю земна,
Лиш гляну у твої очі,

Війна ця – партія у шахи,
такий собі стрімкий гамбіт,
де захотів шкільний невдаха,
покласти на лопатки світ.
«Адін нарот» ялозив перло,
а планував дитячий мат.*
Я покажу їм «Ще не вмерла»,
сконає! – хитро думав кат.

Радісним дзвоном наповнив
Душу мою літній день, –
Жайвір вгорі невгамовно
Зроджує звуки пісень.
Небо, прозоре й глибоке,
Переповняє блакить, –
Хмарка легка ненароком
Сонце сховала на мить.

Схід сонця у пустелі без яси
Заглянув за високі піраміди.
Вітри об сфінкси витерли носи
І полетіли у сади Колхіди.

І Грузію обнявши, обійшли
Її красу, що вписана у гори.
Де чути спів щасливої бджоли

Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають

Відкрилась дорога дорога

2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,

3
пересувалися – нерівна:

Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай мені пробачать мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба

Пахнуть столочені трави,
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.

Серпнева ніч розбудить цвіркунів.
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.

Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…